Володимир Черняк зробив так, аби про кам’янецький гумор дізналася вся Україна

Володимир Черняк родом, як він каже, із найвищої точки Хмельницької області, села Авратин Волочиського району. Приїхав у Кам’янець навчатись.

Сьогодні у Кам’янці немає, мабуть, людини, яка б не чула, не бачила і не знала місцевого коміка. Але все ж таки, Вова планує дістатись до українського телепростору. Бо каже, що про КВНщиків здебільшого дізнаються через екран. 
Рік тому команда Квентіна "зірвала" 100 тисяч у шоу "Рзсміши коміка" і, як зізнався Вова, для «20 хвилин», вони не закінчуть жартувати та розвиватись. І, якщо по-секрету, хлопці є потенційними переможцями у «Лізі Сміху».

- Вовчик, фарт чи праця зробили вас переможцями «Розсміши коміка»?
- Я вірю, що думки матеаріалізуться. Про те, що ти мрієш потрібно постійно говорити, читати, писати. Я купував блокнот і підписував "100 тисяч", створював папку в планшеті з жартами - "100 тисяч". Пообіцяв вагітній подружці дружини, якщо ми виграєм, то хрестини проведемо їй безкоштовно. І вже, як їхали на гру, то я сказав таксисту, якщо «зірвем касу», то приїдемо, замовимо саме його і заплатимо в 5 разів більше. В людей вже іншого вибору не було, як вірити і підтримувати нас. Проте я не можу сказати, що це чисто фарт. Ми готувались більше року після того, як програли супер-фінал. Туди нас запросили після виграшу 10 тисяч. Приїжджаємо ми туди вдруге, думаємо виграти 50 тисяч, а маємо всього лиш 15 жартів. На другій хвилині нема що показувати. От ми й «вилетіли». Після того я собі пообіцяв, що мушу виграти. І справа була не в грошах, а в тому, щоб реабілітуватись в очах людей, які нас підтримують.

- Чи зупинились ви на тому, чи навпаки продовжуєте пробиватись на велику сцену? 
- «Студія Квартал-95» зробила дуже хороший успішний проект «Ліга Сміху», який є рейтинговий. На жаль, мені не вдалося поїхати на той фестиваль, що був перший, бо в мене народжувала дружина. Якраз пологи припали на старт фестивалю. Команда поїхала без мене, але, чесно кажучи, той стиль який показували хлопці є класичним: хтось оголошує номер і сценка, але це для ТБ практично не цікаво. А зараз ми створили нову концепцію «Народна збірна» і в нас в команді є такі образи: кандидат в народні депутати, якому все одно на народ, головне – пробитися. Є ще міліціонер - неважливо що, але має бути протокол, але ми, мабуть, поміняємо його на полісмена. Є також лікар, який має постійні черги, сумочки, курочки, сметанки та вчитель з маленькою зарплатою, бажанням підзаробити, але вчити моралі. А от таксист - людина, яка бідкається на життя і при тому знає про всіх і все. Змагання вже йдуть. Перша гра була в березні в Рівному, де ми виграли гру повністю, в травні теж виграли і півфінал буде 11 жовтня, сподіваюсь, що в грудні виграємо фінал. І тоді супер-фінал пройде в Одесі.Команда зараз є дуже успішною і ми надіємось, що з допомогою Бога наступного року ми потрапимо на «1+1». 

- Вова, кажуть, що у КВНщиків немає професійної освіти. Хто ти за фахом?
- Я приїхав сюди навчатись на звичайного географа. Хотів бути військовим. Тоді думаю, поступлю на географа і буду ходити на секцію легкої атлетики. І ще поєднував КВН. Згодом атлетика почала відходити: одне тренування пропустив, тоді тиждень не прийшов, бо погнав на КВН. Навіть на навчання перестав ходити. І так вийшло, що приїжджав сюди за одним: за спортом, за географією, а полюбив зовсім інше - КВН. Сидячи в залі, подумав, що от була б в мене маленька мрія хоча б раз виступити на сцені будинку культури, а потім поставив другу ціль, щоб за Кам’янець-Подільський з гумору знали по всій Україні. А згодом у Кам’янці зустрів свою другу любов – дружину Юлю. І зараз ми батьки маленького Макарчика.

- Чи плануєте змінити місце проживання?
- Кам’янець назавжди буде мені рідним містом, навіть ріднішим за те, де я народився. Кам’янець – це така перлина, де хочеться жити і працювати. Люблю місто через його красу і простоту, тут навіть люди радіють звичайному.

- Кам’янець – місто туристичне, але чи процвітає воно, як ти вважаєш?
- Я обожнюю дивитись, як змінюється наше місто. Я навпаки думаю, що воно з кожним днем окультурюється, стає більш розвиненим, кращим. Я пам’ятаю, як вперше в Старому місті на виїзді вчепили вазон з квітами. Думаю, мабуть, хтось сьогодні його вкраде. Їду другого дня – нема. Через деякий час на те місце повісили інший. До сьогодні висить. Це вже говорить про те, що ми цивілізованіші (сміється, - прим.авт.). А якщо чесно, то я обожнюю Старе місто, мені б навіть хотілось, щоб більше тих мотивів, тогочасної культури було в сучасній частині. До нас часто приїжджають друзі, колеги на концерт і вони захоплені, їм подобається наше місто. Тоді я його ще більше люблю.

- Якби ти був керманичем у Кам’янці-Подільському, щоб ти зробив?
- Я б почав з молоді. Її взагалі не підтримують. Талановитих є дуже багато. І не важливо чи це співки, танцюристи, гумористи, журналісти. Люди не мають де діватись, їм не дають платформи. Успішна будь-яка людина, то успішна країна. Артисти насправді можуть доносити стільки хорошого з сцени. Головне – показати їм, як це робити. Вони не навчані і роблять те, що хочуть. Я так мріяв, щоб мене навчили КВНу в Кам’янці, а цього ніхто не робив. Я їхав у Вінницю з маленькою командою в білих футболочках, на яких я вночі вирізав із синього матеріалу «Кам.-Под.», пришивав нитками і ми так виступали. Там хлопці були в піджаках, а нам цього ніхто не говорив і ми думали, що всі мають бачити звідки ми. Мало того, що жарти були не смішні, то ще й форма була ніяка. Тому зараз мені так в кайф вчити своїх хлопців як писати, як працювати з людьми, як змусити всіх сміятись.
 

Володя дуже мріє і прагне, щоб про Кам’янець знало якомога більше людей, щоб асоціювалось місто не лише з Фортецею, а й з гумором, наукою, талановитими кам’янчанами, щоб кожен з нас був особливим і доносив це людям. 
Усім традиційне: «Щастя, здоров’я» від Вовки Квентіна.