Позаземні цивілізації майорять барвами, яких не бачила земна веселка… Мейнстрим у вбраннях, мисленні та вчинках... Роботи виконують за нас будь-яку роботу… Це одні з найтиповіших картин фантастичної стрічки. Що приховує під дивним оформленням той чи інший тип фантастики? І чому творці сучасного кінематографу зайнялися продукуванням таких фільмів? Давайте розберемося.
Зв'язок космічних просторів з проблемами землян
Шатл приземляється на небачених рельєфах нової планети. Заручники скафандрів намагаються «нагодувати» свою цікавість новими знаннями. Стрічки про далекі планети та позаземне життя захоплюють увагу глядачів завдяки кільком моментам.
Момент 1. Картинні інопланетяни – це спосіб людства створити збірний образ загрози. Людей лякає те, чого вони не можуть торкнутися чи побачити. Тому екранні інопланетяни дають можливість глядачеві побачити позаземні організми та вирішити чи варто боротися з ними.
Момент 2. Необжиті простори далекої планети – спосіб продемонструвати наскільки наш вид розвиненіший. Червоні ґрунти Марсу чи навіть кратерна поверхня Місяця сприймаються двояко. По-перше, вигляд пустельної місцевості викликає у глядача відчуття небачених можливостей, у випадку розрухи на Землі. По-друге, інші планети для аудиторії слугують прикладом того, що земна куля є найкомфортнішим місцем для нашого існування.
Момент 3. Людство не хоче докладати значних зусиль для збереження флори і фауни. Тому будує собі відступні шляхи. Подібні стрічки нагадують підлітка, який кидається у вир емоцій та почуттів, зовсім не думаючи про наслідки, «у мене все попереду, стільки є простору і часу для виправлення своїх помилок»!
Ідеальна держава
Годинник цокає. Шестерні рухаються чітко і злагоджено. Але у системі є бракований гвинтик, «паршива вівця» чи така ж невідповідна людина, яка руйнує всю державу. Такі фільми явно натякають глядачам на те, що утопії в реальних умовах неможливі. Кожна ідеальна держава перетворюється на тоталітарну та розпадається. Антиутопічні картини підкреслюють людську індивідуальність. Лаври популярності таким стрічкам приносять яскраві головні герої чи героїні. Найчастіше сильними рисами наділяють дівчат. Жінка від природи вважається слабкою статтю, і прояв наполегливості з боку дівчини це героїчний вчинок. Тоді як подібні дії чоловіка сприймаються як норма. Фільм-антиутопія дає можливість глядачеві проасоціювати себе з персонажем та відчути могутність. Якщо ж Катніс Евердін змогла підірвати владу Панему, чим я гірший?
З іншого боку нічого нового фантастика насправді не демонструє, окрім барвистої екранної картинки. Більшість утопій побудовані на основі давньої міфології та історичних подій. Тобто на тому, що вже є у свідомості глядача. Аудиторії такі фільмі подобаються, бо у них впізнаються відомі мотиви. Ну візьмемо ті самі «Голодні ігри». Боротьба на арені за їжу та славу нічим не нагадує сутички гладіаторів у колізеї? А картина «Той що біжить лабіринтом» часом не має точок дотику з міфом про лабіринт мінотавра? Ми тягнемося до того, що вже є у нашій свідомості, впізнаємо хрестоматійні ситуації, але не завжди можемо це усвідомити.
Технологічний прогрес це благо?
Розвиток робототехніки та розумних машин майбутнього, які полегшують існування людства. Чому ж такі фільми закінчуються повстанням «мозковитої» техніки? І знову згадуємо момент страху. Людей лякає те, що розумні творіння можуть вийти з-під контролю. Тут простежується релігійний відбиток. Так, йдеться про рай, яблуко і падіння людини. Ми теж відчуваємо себе творцями, які можуть пережити упадок свого дітища. Проглядається відбиток кровних уз, так-так я про бунт дитини усупереч батьківським очікуванням. Який ж тоді обов’язок правильного батька чи матері, коли вона бачить неправильні вчинки своєї дитини? Є два варіанти розвитку подій: виправити збій у системі чи знищити структуру. Що легше зробити? Звичайно знищити, і серед попелу та руїн вибудувати щось нове і прекрасне. На цьому й будується сюжет будь-якої технофантастики. Ядром перегляду таких фільмів є кінцівка, коли актори знищують злостиву техніку (згадайте стрічку «Я робот» чи «Перевага»), у глядачів знову ж таки, народжується відчуття всесильності людини перед незламними машинами.
Для чого супергерої і антигерої?
Супермен рятує перехожих під час землетрусу. Людина павук ловить грабіжників. Знайомі картинки? Чому нам подобаються такі фільми? З дитинства кожному говорили, що є зло і добро. Але мало хто пояснював чому це робити добре, а те ні. Була стандартна відмазка – так треба. Ці два слова породили страх у людей перед злом. І от суперегеройські фільми дають глядачам оті пояснення, яких вони так прагнули у дитинстві. Розказують які дяді хороші, а які не дуже… Недолік цих фільмів – категоричність, побудова неіснуючих ідеалів. Аудиторія починає вірити, що непоборний Зелений Ліхтар їх захистить. Звичайно, цей приклад надто буквальний кожен може сам собі вибрати героя. Але це не змінює того факту, що таким чином люди перекладають відповідальність за свій вибір і своє життя на плечі якогось міфічого супер-пупер-чоловічка, який бореться з не менш міфічним злом. Зустрілися носом до носа із чимось негативним, а герой який нас мав врятувати не прийшов. От взяли і на зло йому розчарувалися у житті. А все чому? Бо не варто було «зачаровуватися» в ідеал. Насправді, боротьба героя з антигероєм, це сутичка будь-якої людини із злом у собі. А суперегройські фільми здебільшого відтерміновують оцей момент боротьби, даючи сумнівні сподівання аудиторії, яка не хоче вирішувати власні проблеми.
Підсумуємо?
Люди дивляться фантастику щоб не забивати мізки життєво важливою інформацією, побачити щось незвичне яке різко дисонує з буденністю, відчути себе всесильними та позбутися від страху перед тим незвіданим, яке зветься злом. Важливою умовою екранного зла наявність конкретного обличчя – зелений інопланетянин, утопічна держава, роботи чи антигерої. Не важливо хто, головне щоб щось конкретне. Людей лякає не стільки саме зло, як те що вони його не здатні побачити чи відчути.
З іншого боку для чого глядачі дивляться такі стрічки? Щоб забутися. Втекти від своєї реальності, бо під час перегляду подібного фільму виникає думка «ну це ж не можливо, мене це ніколи не торкнеться». Така собі відмазка, спосіб полегшити життя. Через бажання втекти від себе подібні картини і стають популярними. Парадокс якийсь дивитися фантастику, щоб відчути себе всесильним але при цьому скидати з себе будь-яку відповідальність.
Фантастичні фільми для глядача виступають альтернативою казки. Людям лінь читати, а от дивитися казочку ж легше. Чи не так? Людство формує новий тип світогляду, який можна назвати казковим. Можете не погодитися, але видовище не із приємних, коли дорослий чоловік захоплюється бетменом, в той час як боїться вбити павука.
Чому їх знімають? Відповідь одна – збагачення. Що піпл хаває, те йому й продають. Не кажу, що варто відмовлятися від фантастики. Просто намагайтеся бачити у стрічці не тільки дивну картинку, але й проблеми які вас хвилюють, відчуйте емоції, що виникають спонтанно, і подумайте, що ви зрозуміли про себе після перегляду стрічки.
Не згодні з чимось? Підтримуєте мою точку зору? Є що додати? Пишіть у коментарях. Наступного разу поговоримо про роль жахливчиків.
