Бенксі вважається на сьогодні найвідомішою і в той же час найзагадковішою фігурою стріт-арту. І раптово він оголошує про зйомки фільму про самого себе. Що це? Черговий епатажний перфоманс, бажання зафільмувати історію стріт-арту чи просто прагнення залишити по собі щось більш певне, аніж неоднозначні мазки на стінах?
На усі ці запитання відповість нам фільм. Перед камерою той самій Бенксі, обличчя якого сховане у темряві капішону. І відразу перший жарт, перша неоднозначність. Бенксі зібрався нам розповісти не свою історію і навіть не історію стріт-арту, а долю людини, «доля якої виявилася набагато цікавішою ніж доля Бенксі». І, фактично, нас переносять у світ життя нікому невідомого продавця секонд-хенду Тьєрі Гетта. Так він усе бачить, він усе фільмує, але це не має ніякої цінності, бо лежить у хаотичних коробках.
Так, ви правильно зрозуміли, єдиний фільм Бенксі, що вийшов у 2010 році розповідає не про його воістину легендрану постать, а про нікому невідомого Тьєрі Гетта – по суті безумовно божевільну особистість. І в якийсь момент ти розумієш, фільм такий, бо його режисер Бєнксі, а він справжній інтелектуал. У цей момент усе стає осмисленим. Тому що фільм «це дивовижна правдива історія як найбільш визначний фільм про стріт арт не був знятий» .
Чи це справді документальний фільм або ж просто гарна фікція, яка розповідає про те, як мистецтво сприймається або ж не сприймається нами, звичайними людьми, залишається лише розмірковувати.
Але якщо метою мистецтва є те, щоб ми поворушили своїми затхлими мізками, щоб ми хоч трохи зрозуміли наскільки важливою є самоіронія, то фільму Бенксі вдалося досягнути своєї мети.
