Бурхливий водоспад емоцій. Ти промок до нитки. Потонув серед задушливого сміху. Коли виходиш із кінотеатру, то не можеш стриматися, щоб не сказати «Я є Грут». Люди на вулицях поглядають на тебе, неначе на Неллі Блай, яка щойно втекла із божевільні. Але насправді ти абсолютно здоровий, просто щойно переглянув кіно новинку «Вартові галактики 2». Емоції ще не встигли вивітритися, і ціпко тримаються за твоє нутро, немов якісний парфум (ну або ж потрійний одеколон радянського гарту). У Кам’янці та Україні прем’єра згаданого фільму відбулася 4 травня. На післяобідній сеанс людей прийшло не дуже багато. Проте, в світовому прокаті, як сказано на сайті «Фільміксу» ця стрічка набрала 400 млн. доларів.
Якщо адекватно сісти і подумати, що ж ти такого цікавого побачив, то в голові суцільна каша із яскравих картинок. Літають водяні бульбашки, жовтий ґрунт, з піщаними рослинами, які дратують сипким муркотним звуком, що виривається із їхніх крон під поривами вітру.
Сценаристи намагалися зіграти на лінії відносин батька та сина, трішки стибрили ідею «Зоряних війн», ага оту з фразою «Я твій батько» і нестримними заперечними криками головного героя. Гаразд-гаразд, додали неочікуваності, та змінили хід взаємовідносин Пітера та його татуся Его. Помічаєте прихований сенс цього імені? Присутній ілюзорний натяк на характер поведінки та психотип батечка «Зоряного лицаря» (нагадаю вам кличку, якою іменує себе Пітер ще з першої частини).
Гра Кріса Пратта досить переконлива, а його взаємодія із Зоєю Салданою (Гаморою) не дозволяє глядачеві засумніватися в існуванні палаючої іскорки між ними. Ага без амура не обходиться жоден фільм, але в цій частині режисери намагалися підняти проблему довіри між партнерами і питання страху вступати у стосунки.
Роботизований єнот став центральною фігурою та гумористичним ядром стрічки. В другій частині змінили характер Ракети, він став прямолінійнішим, недоречніше почав поводитися. Добре що залишили його маніакальний потяг до різних електронних жорстоких штучок. До того ж його заплямували проблематикою самоприйняття та визначеності в плані дружби.
Базовою темою стрічки стало питання самопожертви та втрати. Як завжди зіграли на найболючіших емоціях глядачів, вибрали все найтиповіше. Проте, процес внутрішнього вигорання та спустошеності добре замаскували під зрозумілий гумор, що вже є плюсом для стрічки. Будь-які проблемні питання через призму сміху сприймаються легше та адекватніше.
Найтепліші емоції викликав малюк Грут, якого режисери ще з першої частини вирішили залишити у дитячій формі. Безпосередність та місцями нетипова для дитини жорстокість цього персонажа ставала таким собі моментом розслаблення та зачудування його можливостями.
Музичні композиції від Сема Кука, Джорджа Гаррісона, Кет Стівенс в’їдаються у мозкову кірку і довго не відпускають. Вони вдало ілюструють напружені моменти стрічки, а таких там не злічити. Все побудовано якраз на зміні музичних контрастів, де мелодійні композиції стають бар’єрами завдяки яким відбувається відмежування однієї дії від іншої діяльнісної картинки. Про зовнішнє оформлення я вже заікнулася, тож коли сказала «А» треба і «Б» вимовити. Графіка неймовірна, нереалістичні зображення здаються абсолютно життєвими. Хороша робота графічного дизайнера та керуючого спец ефектами. Але стоп! Не буду розкривати всі карти, краще гляньте самі. А ця стрічка заслуговує уваги та витраченого на неї часу.
