Фіналісти-скелелази підкорювали кам'янецькі штучні скелі

Підходимо за «лаштунки» фіналу. Дівчата розповідають, що тренуються поки що тут, бо не можна завчасно бачити завдання.

Учасники розминаються перед виступом, помітно нервують, потираючи руки, перевіряють чи достатньо в мішечках  магнезії. Вже за десять хвилин змагатимуться між собою.

Саша, скелелаз із Києва

-Вже 8 років займаюся скелелазінням, 3-4 години на день, 3 дні в тиждень, - розповідає Саша із Києва, - у Кам’янці була вже 7 разів, лазили по скелях. Але мені більше штучні стіни подобаються, я вже звикла. В Києві на таких тренуюся.

14-річна Олександра розповідає у чому полягають завдання. Потрібно просто досягти фінішу, топу, вершини. Дівчина по-різному це називає. Чим вище ти здіймаєшся – тим більше шансів, що переможеш.

учасники фіналу

І ось, 15 хвилин опісля, викликають всіх учасників групи 2001-2002 років народження. Привітавшись, учасники почали уважно й детально розглядати усі перешкоди та небезпечні зони, що відділять від такої бажаної перемоги.

Починаються змагання. Почергово викликають дівчину та хлопця, що паралельно виконуватимуть завдання. Насправді, відразу починаєш нервувати й хвилюватися за кожного учасника. Зрозуміло, що мати, які підстелені під стіною, врятують підлітків від переломів та синців.

Нечисленна група підтримки надихає учасників, але часто натхнення звучало типу: «Давай, Артем, надо работать» чи «Терпи, Даня, терпи».

Найменшим, відверто, робити не було що. Але діти знайшли забавку – стрибали в яму на території стадіону.