Про кіно, театр і творче взаєморозуміння. Кам’янчани збираються на «Де Кіно»

Фестиваль «Де Кіно» - одна із найбільш знакових подій країни у вересні для аматорів у кіноматографі. Спробувати свої сили вирішили і кам’янчани. Режисер Андрій Заєць, співпрацюючи разом з актором театру «Тандем» Денисом Чорним, ще доопрацьовують конкурсну стрічку. Журналісти «20 хвилин» випитали, про що буде фільм і навіть напросилися, щоб подивитися чорновий варіант короткометрівки.

То про що буде фільм?

Андрій: Ну взагалі ми почали з того, що я побачив, що менше тижня залишилось до прийому заявок «Де Кіно», в якому я хотів приймати участь. Щось забув про нього, подумав, що це на осінь. Ну і відразу ж Денису подзвонив, запропонував зняти якийсь короткий метр. З ним є ідеї ще на 2 повних. Денис запропонував свою ідею. Він цілу ніч не спав.

Денис: Я потім не спав, після ідеї.

Андрій: Вирішено зняти про радіоведучого, його звичайний день роботи. Він веде нічну передачу на «Тандем ФМ». І до нього дзвонить в ефір дівчинка, яка втекла з дому. Що і як було далі – побачите у цьому фільмі.

Головний персонаж: який він?

Денис: Це звичайний радіоведучий. Усі ці кулуари, які не показуються в ефірі, де є радіо- і телетрансляція (де вони всі культурні просто, розумні і так далі) А це от саме ті чуваки, що колупаються в носі, яким глибоко наплювати… Ну це рутина. Намагалися зробити якийсь такий марафон, типу «лінії довіри», і показати, що чуваку реально строго похр*ну на це все. І що його через ту кількість ефірів, які він проводить, він зачерствів до чужих проблем і людського фактору.

Власне, якщо копнути трохи глибше в ідею, кожен персонаж у виставах повинен мінятися з часом. Це частина моралі. А в короткому метрі це нелегко показати. Не хотілося драми такої… А  ще через те, що всю ідею не вдасться помістити в 7 хвилин. Персонаж – тупо шаблонний. А що я можу за два дні, якщо Андрій мені подзвонив у вівторок, а в четвер ми мали вже знімати? А це ж треба було задублювати всіх людей, які дзвонять в ефір. Тобто уся фішка – ми не хотіли використовувати багато людей, щоб не було ніяких діалогів.

Андрій: Дуже все зовсім просто. Нам потрібні були голоси в радіо. Хто це може зробити краще тих, хто дуже багато говорить? І якраз на репетиції був рок-гурт «Бекінгем», і вони дуже гарно спілкувалися між собою. Ми вирішили їх позаписувати.

Денис: А потім я пішов «по людях», по своїх театралах. Я стою, пишу на коліні текст, типу: «От тут ми маємо посваритися». Давай!

Андрій: Просто як це було? Ми у вівторок зустрілися, в середу переговорили, уточнили що і як знімати, в середу подивилися локацію, позаписували трохи голоси, у п’ятницю - зняли, у суботу я цілий день знімав «Відділ кадрів», потім знімав музичний кліп. Потім у понеділок то все треба було доробити, бо у вівторок треба було доробити – останній день заявок. Знімали за один вечір після роботи.

Денис: За три години ми відзняли все.

Андрій: І змонтовано було теж за кілька годин. А зараз вже більше часу є – можемо домонтувати, повирізати всякі ляпи.

Про тему та ідею стрічки.

Денис: Ми взагалі не сценаристи. Але ми намагалися висвітлити проблематику: чому діти іноді поступають так, як поступають? Взяли за основу деякі статистичні дані. Це все, насправді, дуже банально і неправильно, скоріше за все -  ідея родилася від запиту. Не було якоїсь такої ідеї, яка вицвітала, було конкретне замовлення, так би мовити. Ми з Андрюхою типу професіонали. Нам сказали: «7 хвилин. 2 дні.»

Андрій: 7 хвилин… Ну особливо за такий короткий час не покажеш персонажа чи локації. Але ми ще не подавали роботу. Ще трішки. Є, наскільки написано на сайті, дуже багато драми, мало комедії і жахів та інших жанрів. Ми, можливо, спробуємо зняти 1-2 коротких метри ще.

Денис: Ідеї є.

Андрій: У мене ідеї не сценарні, а візуальні. Я бачу, як воно виглядає, і що герої там роблять. А от що вони говорять – то… Я думаю, якщо сьогодні вмовлю Валерія Свереду, то знімемо щось в стилі «стімпанк»…

Чому «Де Кіно»?

Андрій: А я давно не приймав участь у кінофестивалях. Остання моя участь була у 2014 році, коли я захворів на двостороннє запалення легень, коли я потрапив у фінал від каналу «1+1» на фестиваль коротких метрів. А через те, що їздив ще в Одесу на фестиваль соціальної реклами (там я й захворів серйозно). Була висока температура, я ніяк не мін встати з ліжка і поїхати в Київ. А там треба було ще два дні сидіти на лекціях і тренінгах, і за день зняти короткометрівку по Києву в листопаді.

Денис: В кіношних кінофестивалях ця участь буде першою. Я взагалі не «кіноліцо». Я звик - 150 репетицій, і щоб видати один продукт або облажатися в кінці-кінців. Звичайні театральні фестивалі – то да. Але ж театр і кіно – це зовсім різні речі.

Про ролі у кіно?

Денис: Ну, певне, в окремих роботах з Андрієм, то десь штук 5-7. Ще десь в студентські роки, до того, як вступив в університет, мав дві роботи від нашого «кулька» (там же теж на операторів вчилися, і мене теж змушували дещо зіграти). Театр має перед собою якусь таку передумову: краще переграти, ніж недограти (це, звичайно, про різні мої ролі комедійні, я все ж вважаю себе комедійним актором – бо  обличчя в мене смішне, так сказать). А плівка не дуже любить потуги, скажемо чесно. Мені набагато простіше подати інформацію по-іншому, але канони театру це не дуже вітають.

Я боюся камери. Особливо, ще коли в Андрія була та стара камера, де горить червона точка. А тобі кажуть: «Давай». А ти такий: «Що?». Звик типу якусь «четверту стіну» робити, а тут перед тобою хтось маячить. І не те, щоб взаємодія якась... Я питаю: «Андрюха, куди дивитися?». А він каже: «Дивись через камеру». А я такий: «Як?». Ну якась  робота над собою все рівно є. Ну насправді, да, камера – то дивна штука, як на мене. Я ще не звик.

Як починалася співпраця?

Андрій: Мені треба був раб, якого треба було зняти в ролику для комп’ютернрих ігор у 2014 році. Я набираю ще одного свого знайомого і з ним приходить ще Денис Чорний. Потім для театру попросили зняти виставу. Ще якийсь проморолик. Потім я Дениса почав часто бачити, бо він працював на роботі ще з одним моїм знайомим. Потоваришували, і зараз постійно разом щось знімаємо. Він мені ідеї – я йому камеру позичаю.

Чому саме Денис у головній ролі?

Андрій: А я більше нікого не знаю, кого можна покликати…

Денис: Та й я особо не вимахуюся. І як Андрій каже, типу: «Стань тут боком» - я став. Каже: «Давай, я тобі в харю плюну» - ну хай буде (жартує).

Андрій: Я часто паспорти забираю (жартує).

Денис: Ми просто на одній хвилі якісь.

Андрій: Одні й ті самі фільми дивимося. Страждаємо однією і тією ж єрундою.

Денис: Плюс – в мене вільний робочий графік.

Андрій показує чорновий варіант на мобільному. Творці стрічки між собою обговорюють, що ще треба змінити, що виправити, який момент вирізати, а що б ще додати. У мережу фільм поки не планують завантажувати. Короткометрівка має «happy end». Бо, як кажуть Денис і Андрій, негативу й надмірної драми і без того в житті вистачає.

Прийом зайявок на фестиваль "Де кіно" завершиться за 10 днів. Результати знатимемо вже у вересні. Тож бажаємо хлопцям перемоги і тримаємо за них кулаки!

ДОВІДКА:

Денис Чорний
Дата народження: 30 травня 1990 року.
Закінчив: ЗОШ №15, «Антей»,  Кам’янець – Подільський індустріальний коледж, Тернопільський національний академічний, ПДАТУ (бухгалтер), вигнали з економічного факультету КПНУ.
В театрі Денис з 2011 року.
Перша роль: бухгалтер у комедії «Играем в дружную семью или гарнир по-французски».
Кумири: «Я рівняюся до тих, хто поруч, кого бачу. Це - Даня Колеснік і Анастасія Дзюбінська. А ментор і наставник – Галина Вікторівна Коротенко (режисер театру «Тандем»)».
Любить фільми за участі Тома Хенкса.
Один з улюблених акторів: Андрій Міронов.
Пробує свої сили в операторській справі.
Роль, яку хоче зіграти найбільше: відразу дві ролі Івана Грозного у виставі «Іван Васильович змінює професію».