Подорожуємо Кам’янеччиною. Акварельний рай на затопленому селі

Міська монотонність вибиває із сил. Хочеться бодай не надовго, але втекти від буденної метушні, занишпоритися між зелені або опустити спечене під міським сонцем тіло в прохолодну сріблясту масу річки. Зовсім не обов’язково витрачати майже всю заробітну платню, аби поїхати на день-другий відпочити на природу в закрайсвіття. Кам’янчанам, насправді, дуже пощастило. Адже справжній тихий рай можна віднайти за 50 кілометрів від міста.

Отож, їдьмо. Дістатися заливу можна громадським транспортом. На автостанції Кам’янця – Подільського досить часто відходять автобуси у напрямку села Стара Ушиця.

Знімок з екрану. Розклад руху автобусів із сайту bus.com.ua/

 Але, щоб доїхати саме до Бакоти, потрібно зійти з автобусного маршруту дещо раніше. Якщо скажете водію, що вам до бакотського монастиря, він зупиниться там, де хід далі прийдеться продовжити пішки. Звісно,може й пощастити, якщо хтось із власним авто «підкине» вас аж до самого заливу. До речі, квиток на проїзд в автобусі вартує в районі 20 гривень.

Можна й автостопом. Нас «підкинув» чоловік до села, що було серединою всього необхідного шляху. Почекавши трохи при дорозі, нас таки вирішили врятувати від сонячного удару. Пощастило, бо підвезли туристи з Рівного аж до самої Бакоти, бо теж туди їхали.

Година в дорозі – і перед очима відкриється омріяний краєвид. Тут можеш оцінити масштаби, здавалося б, безкрайності.

Бакотський залив - синя маса річки, потопає між зелених скель. Смарагдове покриття на скалах подекуди вкриваються тінями від хмар. Сріблясто-синя гладь подекуди майже зливається зі стежкою.

 Важко втриматися аби не дістати фотоапарат чи мобільний, щоб назавжди зафіксувати цю атмосферу. Щоправда, довго на одному місце не стоятимеш. Туристів Бакота, надто у вихідні, збирає сила-силенна.  Ніби "порціями", до краєвиду з’їжджаються люди різного віку. Кожен хоче стати на скелі, аби зафільмувати захоплюючу красу природи. 

 Важко уявити, але цей тихий рай утворився на тлі абсолютно невеселої історії. Бакотський залив зараз – це колишнє село, яке все "пішло під воду".

50-ті роки. Бакота до затоплення

зараз У 1981 році русло Дністра перекрили, у зв’язку із формуванням Дністровського водосховища.

Бакота. 1970 рікзараз

І не лише Бакота – під водою назавжди зникли більш, ніж 20 сіл. 

Окрім невимовної краси, Бакота славиться ще й давньою історію, що має сакральний відтінок. Тут, у скелях, знаходяться залишки найдавнішого на Поділлі монастиря.

Датують історики його створення ще XI-XV століттям. Гарно, коли зі спекотної літньої днини, ти занурюєшся у прохолодну напівтемряву. Тут пахне свічками та сирістю. Довкола – ікони та лампадки, а ще – записочки «за здоров’я» та «за упокій». 

Прямуючи стежкою, яка обгороджена зеленими стінами із дерев, можна ближче підійти до води.

І той приємний момент - коли після літнього спекотного походу, знімаєш черевики й опускаєш стопи у прохолодну воду. А потім й зовсім занурюєш все тіло під дністровську водяну масу.

Тут ти відчуваєш себе частинкою цього місця. Спокій навіть туристи вже не в змозі перервати. А відпочивальників тут чимало .

Але варто сказати, що далеко від берега не варто відпливати, надто тим, хто невпевнено почувається «наплаву», бо глибина росте не поступово, а мілина обривається різко.

Оскільки туристів тут чимало, назад, до Кам’янця, можна напроситися, аби «підкинули», заплативши символічні 20 гривень.

Якщо не знаєте, де провести вікенд, беріть фотоапарат, та їдьте до Бакоти. Бо вся та акварельно-гуашна палітра зафіскується не лише на фотоапараті, а й спогадах, надто, коли тут вперше.