Наталя Лашко: «Соломою треба думати». У Кам’янці відкрили виставку картин, вишитих соломою

Єдині в Україні майстри із вишивки картин соломою. А у світі, окрім Наталі Семенівни та її сина Іллі, таким ремеслом займаються ще (увага!) 3 осіб. У цілому світі! У це справді важко повірити. Але воістину талановиті люди живуть тут, у Кам’янці – Подільському. В Галереї мистецтв 23-го січня відкрили експозицію «…Під сонцем засяяла». А сьогодні журналістам «20 хвилин» вдалося поспілкувалися із майстрами.

Наталя Лашко: «Соломою треба думати». У Кам’янці відкрили виставку картин, вишитих соломою

Наталя Лашко показує своє автентичне японське  кімоно. Не те, що продаються для туристів. Ручна й древня робота майстрів. Шовкова, ще з 50-х років. Подарунок від Кейко Накамура. У Японії Наталю Семенівну знають, поважають, а її роботою захоплюються в усьому світі. Картини родини Лашко експонуються у США, Франції, Швейцарії, Канаді, Польщі, Ізраїлю, Нідерландах.

Про час

- Ну я занимаюсь вышивкой соломкой уже с 1984-го года. Их столько работ, я вам скажу - кто его знает, какую найдольше делала , - сміється Наталя Лашко. - Они  все, в принципе, достаточно долго делаются. Ну как минимум, некоторые по 9 месяцев и больше.

Про унікальність

- Да, есть самая уникальная картина, но ее сейчас здесь нет. Она сейчас в Хмельницком. В феврале там будет выставка. Она просто новая, она совершенно по-новому делалась.

Про навчання

- Это – авторская техника. Наша с мужем, с Владимиром Ильичом Лашко. Эксперимент. Но эксперимент не был на пустом месте.  Это было во время учебы в Харьковском художественно-промышленном институте. Я принимала участие в студенческой научно-творческой работе. Дошла я до того, что изучала японскую и китайскую вышивку шелком. Это меня настолько сильно впечатлило, что я решила еще больше углубиться в нетрадиционную вышивку крестиком, а вот элитную. Мне захотелось изучать «золотое шитье». Но где бы я нашла золотые нитки?

Но, тем не менее, эта техника меня очень сильно заинтересовала . Попалась книга, видно конца 19-го века – начала 20-го века, в библиотеке Короленко в Харькове (там отдел редкой книги). Там очень подробно и качественно описывалось. И была небольшая иллюстрация – розочки изображены. А под ней подпись: «16-е столетье. Вышивка соломкой. Архангельская губерния. Скатерть». Думаю – обалдеть! Розочки, вышитые на скатерти (скатерть же стирать надо). Боже, как это!? Домой пришла, мужу говорю, что я такую хочу. Он говорит: «Как? Зима! Где солому-то взять, скажи?». Но где-то под Харьковом, на какой-то ферме,  из-под коров в буквальном смысле пучок соломы притащил. И мы начали экспериментировать.

Ілля зізнається, що у сім’ї митців, важко було уникнути майбутнього художника:

- З дитинства маманя займається моїм вихованням. 6 років – «синку, треба малювати. Малюй жучків, квіточки». Сино хворий – сино сидить і пише з вікна пейзаж. В тебе виходу немає. Єдиний вихід – втекти в школу. Я допомагав мамані. Більшість на різних роботах мілкі речі робив я. Бо треба нерви мати. А на фестивалі в Луцьку, я побачив, що іноземці в шоці від робі -  плетіння є, аплікація є, а от такого немає. А там ж непрості люди. І кажуть, що це так класно!

Про техінку

Порахувати скільки соломи треба на одну картину – дуже важко, зізнаються Наталія Семенівна та Ілля. Картини залежать від усього! Впливає на загальний вигляд роботи і яке зерно засіяне, і час, коли колосок зрізали, і яка саме це частинка стебельця. Саджають пшеницю, овес та жито біля власного будинку. Але зараз колоски самі вже висіюються, «дичкою». Художники кажуть, що навіть цей факт впливає на матеріал – «дика» солома має довше стебло, на відмінну від тієї, яку саджали навмисне.

Ілля каже, що є три періоди (часом і чотири), коли можна зрізати стебло: за два тижня до початку цвітіння, через два тижня після цвітіння, і через місяць після цвітіння.

- За два тижня до початку цвітіння соломка така м’якенька, дуже тонка і ніжна. Та, що після цвітіння, - то вона вже трохи грубша, соковита. А та, що вже під час дозрівання, - має вже каркас.

Виявляється, що кожна частинка стебельця має свої кольорові особливості:

- Там, де соломинка захищена листочком – вона світліша. Там, де вона зверху – темніша і має зовсім інший колір. Через років 7 солома взагалі змінить свій колір. Матеріал теж важливий. Жито, пшениця – зовсім різні. Жито має холодніший тон, пшениця – трохи розовіша. Овес має лимонний колір. Це треба враховувати, - розповідає майстер.

У 16-му столітті вироби із соломи були значно дорожчими, ніж із золота! Важко у це повірити, адже солома - матеріал недорогий- то, на відмінну від золота. Але річ у тім, що майстрів по соломкарству фактично не було. Чого не скажеш про ювелірів по золоту.

Про обмін досвідом закордоном

- В 2016-омгоду мы с сыном побывали в Швейцарии, в музее соломы. Там мы познакомились со швейцарцами, с их техникой плетения всем известных соломенных шляпок. Они из 16-го века были популярны. У них там есть такой инструмент, что расщепляет солому на 32 части. Знаете, что такое соломина, и что значит – расщепить ее на 32 части! Это получается обычная тонкая ниточка. Она скручивается. Длинна моей нитки – от суставчика до суставчика. Они же, видимо, научились ее делать бесконечной. Из этой нитки они плели разные кружева, с которых составляли шляпу, - ділиться враженнями пані Наталя.

- Осенью, буквально, в Хьюстоне (США)  было выставлено на конкурс 54 000 работ. И это каждый год. Хьюстонский фестиваль – не простой фестиваль. Я имела честь учиться у Джинни Беер, амриканки, которая была фундатором этого фестиваля.  Училась у японки Кейко Накамура, Кэрол Николас. Лично знакома с Иваном Степановичом Марчуком. Училась японскому шитью. И это прибавилось к моим навыкам.

Про проблеми

Художники кажуть, що навіть ті майстри, що вражають увесь світ вишуканими солом'яними шляпками, незвичними сумками та аксесуарами, не можуть вишивати соломою!

- У Швейцарії та Нідерландах жінки виплітали собі спідню білизну, аналоги ліфчиків і корсетів. Солома поки м’яка, на тебе натягується, а потім зсихається і підтягує. Вони все можуть зв’язати, виплести, а вишивати не можуть, - каже Ілля.

- И сколько учеников было у меня. Это со счету можно сбиться! Но почему-то они не вышивают соломой, - засмучено зізнається пані Наталя. – Соломой надо думать! Каким образом положить ту солому, чтоб получились эти пальцы, эти руки, эта одежда…

- Ще одна біда – молодих нікого. Я , відносно, молодий , - каже Ілля і посміхається. - Всі, хто займається професійно соломою і має якийсь рівень, - то ті, кому за 50. Вони хочуть поділитися, бо мають накопичений багаж знань. Всі техніки закінчуються на своїх майстрах. Солома вимирає! Всі ніби й мають учнів, нащадків, але все «загнеться» на майстрах.

- Беда в том, что сейчас все, чтобы быстро. А то, что трудоемко, оно отпадает, - запевняє Наталя Семенівна. - И менталитет какой в людей. Японцы над ручной работай будут плакать, и их дети будут плакать. Так они научены.

ДОВІДКА:

Лашко Наталя Семенівна – художник, член національної спілки майстрів народного мистецтва України. Народилася 21 листопада 1959 року, в Росії (с. Маховатка, Воронезька область). Навчалася у воронезькій школі №59, закінчила  художнє училище в місті Пенза, здобула диплом у Харківському художньо-промисловому інституті . З 1984 року творила у Кам’янці – Подільському. Працювала у Кам’янець – Подільському державному історичному музеї. Викладала в школі №9.

Лашко Ілля Володимирович – художник, народився 21 липня 1988 року. Навчався у кам’янець – подільській школі №9, згодом – у Кам’янець – Подільському училищі культури та мистецтв. 9 років тому вступив до Харківської державної академії дизайну та мистецтв.

 

Коментарі
Найчастіше Найчастіше
Не пропускай новини — долучайся до нас на Facebook
keyboard_arrow_up