Абсолютно неадеквано. Абсолютно вільно. Абсолютно ненормально. Воістину GONZO.
Свого часу ця людина просто перевернула моє бачення щодо журналістики.
Хантер Стоктон Томпсон - майстер, гуру, бос, бог журналістики для мене. Це та людина, яка скурила всі рамки, плювавла на обмеження.
"Ромовий щоденник" - одна зі знакових речей пана Томпсона саме як письменника. Я називаю це книгою про журналістів, для журналістів, писана журналістом. Та що ще може бути кращим?!
Тож так: головний герой - Пол Кемп - журналюга, який любить розважитися жваво з дівицями та бухлом. Себто, повністю жива й існуюча людина, а не ідеалізований прототип давньогрецького бога. Отримує Кемп запрошення від головного редактора газетки "Daily News". Той просить Пола приїхати до Пуерто-Ріко, містечко Сан-Хуан, працювати в їхньому виданні.
Редакція відверто "не айс". А працівники там - смердючі пияки, у відсутності професіоналізму яких ніхто не сумнівається:
"Кто только не шел работать в "Дейли Ньюз": разношерстая публика от диких младотурков, хотевших разорвать мир напополам и начать все заново, до усталых "негров" от журналистики с пивными животиками, которые ничего так не хотели, как дожить оставшиеся деньки в покое, пока шайка оголтелых психов не разорвала мир напополам..."
Та все ж, там Кемп знаходить собі товариша, фотографа Боба Сала. Згодом Кемп житиме в тісній, смердючій, брудній квартирці Боба, разом із колегою.
Чом Пол все ж ризикнув і переїхав до Сан-Хуана?А хотів втекти від нью-йоркської метушні й фальші. Йому то вдалося. Більше того - потрапив він до раю. Ромового раю.
Все складається найкращим чином - перевага ліні над роботою, довкола Атлантичний океан, ріки алкоголю і розваг. Кемп поринає у цю бурхливу водойму, занурюється з головою і абсолютно не боїться захлиснутися. Постійне пияцтво трохи напружує Леттермана, головного редактора "Дейлі Ньюз". Але менше з тим.
Кемп закохується. Спершу він побачив її в аеропорту, коли летів до Пуерто-Ріко. А потім знайомиться з нею особисто, Шено. Все було б файнюче, якби Шено не була коханою одного дядьки, Сендерсона, який крутить світом, як бубликом на пальці.
Книга пахне алкоголем. Відчуттєві речі дуже явні. Створює атмосферу. Океанський бриз, спека, мужицька простота в генделі. Це той випадок, коли хочеться в Пуерто-Ріко.
Ба більше, книга екранізована. Люблю, коли є поєднання Томпсон=Депп (як-то "Страх і ненависть у Лас-Вегасі"). Головну роль зіграв харизматичний Джонні, Шено - Ембер Хьорд (ця [колись сімейна парочка] познайомилась на зйомках цієї стрічки).
Підсумок: легка, ненав'язлива річ, яка створює відповідну й потрібну сюжету атмоферу. Невимушений виклад думок. Це той випадок, коли занурюєшся у контекст, коли відчуваєш себе там повністю. Після прочитання залишається відчуття, ніби ти "під ромом".
Дуже п'янкий, дуже журналістський, дуже томпсонівський твір! Читаніть!
Сергій Якубенко