Надто серйозно вставлюся до кіно про Україну, яке відзняли закордонні митці. Боюся, що вони благими намірами спаплюжать те, що паплюжити не можна.
.jpg)
Отже, «Гіркі жнива». Нашуміла картина, котра в експертів викликала неоднозначні враження. Захід був розчарований, українські експерти – теж. Я хоч і не експерт, але, чесно кажучи, у мене теж залишилося двояке враження, невизначений післясмак. Проте, маю свої думки щодо цього фільму.
Повага і шана канадському режисеру українського походження Джорджу Менделюку, що через кіно розповідає світові про те, що болить українця.
Трохи про що кіно
Основна сюжетна лінія – то кохання між талановитим художником Юрієм та його односельчанкою Наталкою (до речі, Наталку дублювала кам’янчанка, Катя Петрашова) на тлі трагінчих подій 32-33 років.
Юрко все сватається до Наталі, сватається. Дівчина ж думає, чи слід їй йти за Юрка. Гадає вніч на Купала. Вінок зі свічкою потонув, себто, біда буде. Та, у свою чергу, не забарилася. Ленін помер. Українці думали, що прийшов той час, аби будувати нову, власну країну. Але не так то було, як того хотіли. Сталін – куди гірше свого «папєрєдніка». До села, де живуть головні герої, навідується шайка комуняк, на чолі із Сєргєєм (його, до речі, зіграв турецький актор Тамер Хасан). Вони убивають батька головного героя, Ярослава, котрий вчив змалку Юрія поважати волю й завше цінував талант малого. Дід художника, Іван, залишається живим, у нього, згідно сюжету, є ще місія.
батько і дід головного героя
Смерть харизматичного героя стає переломним моментом у фільмі. Сталін тисне на українців, відбираючи усе, що бідні мають. Люди поступово починають поринати у голод. Не миттєво, але стихійно.
Друзі Юрка, письменник і музикант, вирішили рушати до Києва у пошуках ліпшого життя, самореалізації на благо Україні. Кличуть Юрія із собою. Той пообіцяв, що приїде. Але згодом і лише із коханою. Юрій і Наталя, зібралися до Києва. Але дівчина сказала, що приїде у Київ до Юрія згодом, коли одужає її мати. Художник вирішив сам їхати до столиці, заробляти гроші для сім’ї. Спершу думав іти на завод, але польський журналіст, якого він зустрів у потягу, наштовхнув його на думку йти навчатися на художника.
Тим часом на вагітну від Юрка Наталку кинув оком комуняка Сєргєй. Але дівчина не збирається «зганьбити родину». Сєргєй все тисне на селян. Комуняки вбивають голодних українців.
Юрій тим часом у Києві вбив комуніста під час бійки в барі. Потрапляє до в’язниці. Але йому вдається звідти втекти. Згодом Юрій, уже поблизу свого села, зустрічає однодумців. Вони готують напад на комуністів. Після більш-менш вдалого нападу, Юрій повернувся додому.
Але на цьому історія не закінчується!
Що сподобалося
- Музичний супровід, зокрема пісні гурту «Даха Браха». Як на мене, дуже вдало у контекст використано музичні композиції гурту. Трагічно, жалісно і гірко.
- Перша сцена із дитинства головних героїв. Відчувається безтурботність, легкість та гармонія. Гарно дуже, як малеча бавиться собі, купається в озері.
- Пейзажі у фільмі. Природа як центр кадру або як тло події – тут прекрасна. Знімали, до речі, у музеї Пирогово, в Києві.
- Трагічна сцена, на якій я не втримала сліз. Коли жінки вирішили бунтувати, у перепалці застрелили одну із селянок. Чоловік її, як от уздрівши, кинувся до неї. Потім того чоловіка, разом із усіма, хто був причетним до бунту, заарештували. Вдівець попросив, аби лиш дозволили поховати жінку. Комуніст Сєргєй погодився, але якщо вдівець піде у колгосп. І ця сцена, де сім’я хоронить матір, приготаючи до її обличчя сиру землю… А потім насамкінець малючок (Марко, здається) залишається наодинці над могилою матері і стає на коліна. Музичний супровід, як то кажуть «добив», щоб шлюзи зі слізьми таки розкрилися.
Те, у що не зовсім в’їхала:
- Там була сцена, де мати Юрія, показує синові мрію свого покійного чоловіка. Як виявляється, славний український воїн Ярослав понад усе хотів … виїхати у Канаду! Якщо ж Ярослав такий козак-патріот, то чому він так хотів виїхати у Канаду? Це типу як: «В Україні добре, але у Канаді ліпше»?
- Сцена із отруєнням головного комуняки на селі. За сюжетом Наталя потерпала від похоті й гидкого бажання комуняки Сєргєя, але врешті не «зганьбила сім’ю». Мені за колористикою, ідеєю і концепцією ця сцена чомусь надзвичайно сподобалася. Але я не докінця зрозуміла: якщо Наталка хотіла отруїти мухоморами Сєргєя, то чого ж вона його до кінця не вбила?
Комуніст Сєргєй
Коли він там корчився, і йому ввижалося різне, чого чекати і там, наприклад, не напасти на комуніста, щоб прикінчити його й полегшити собі справу? А так, лиш притруїла. А Сєргєй потім ще змусив її віддати цінну для села ікону, пообіцявши натомість їжу для її рідних. - Як легко втік із в’язниці Юрій. Ну, ясна річ, що то – головний герой, і без нього «каші не звариш». Але на диво легко він убив наглядача, коли той попросився позувати для художника.
- Образ Сталіна… Він, як а мене, не був переконливим. Не знаю чому, але він мені не сподобався.
Як і друзі Юрія, письменник (лідер українських комуністів) та музикант. Юнацький максималізм загнав їх до Києва, де кожен робив те, що треба було суспільству. Письменник, редактор столичної газети застрелиться, бо буде в розпачі від зневіри у режиму Сталіна. А про те, як скінчилося життя музиканта – не сказано.
Загальне враження
Про стрічку не можу сказати суто негативний відгук. Моментами зачіпало, жалило й боліло, моментами – було байдуже. Якщо запитаєте, чи раджу я глянути цей фільм – однозначно так, хоча б через те, що фільм про український Голодомор зняли не українці. Але чи подивилася б я його ще раз – швидше за все, ні...
